Фільм “Адам” (2009): шлях до самостійності дорослого з високофункціональним аутизмом

Цей текст я написала у межах місяця інформування про аутизм — щоб привернути увагу до теми нейровідмінності, самостійності та правдивих, гідних історій. Фільм “Адам” не новий, але дуже актуальний саме зараз: він делікатно і глибоко показує, з якими викликами стикається доросла людина з аутизмом у побуті, стосунках, кар’єрі та емоційній взаємодії зі світом. У цьому тексті я поділилась особистими враженнями від фільму, а також розмірковую над тим, як через художнє кіно можна побачити і краще зрозуміти реальність нейровідмінних людей — не як “інших”, а як таких самих, але зі своїм шляхом.

У розділі “Кіно” мого блогу знайдете більше моїх психологічних розборів фільмів. А тут я писала про РДУГ у кіно РДУГ у кіно: Бальтазар у фільмі Будь моїм хлопцем / 20 ans d’écart.Також я періодично пишу замітки про фільми на своїй сторінці на Facebook. Підписуйтесь, щоб бути в курсі.

Про що цей фільм

Після смерті батька 29-річний Адам залишається сам на сам із викликами дорослого життя, де доводиться вчитись соціальним навичкам, будувати стосунки та шукати своє місце у світі. Все ускладнюється тим фактом, що він має синдром Аспергера, який обумовлює труднощі з комунікацією, буквальне розуміння слів, сенсорну чутливість і потребу в строгій рутині. Навіть прості побутові ситуації стають для нього справжнім випробуванням.

Головна тема фільму — становлення автономності дорослого з аутизмом. Для багатьох людей з аутизмом — недосяжна мета. Але фільм показує позитивний сценарій та дає надію.

Це історія успіху нейровідмінного хлопця, про його шлях від безпомічності до самостійності, здатності брати відповідальність за своє життя. Спроможність віднайти та використати свій потенціал по максимуму попри обмеження, які обумовлює його особливість. І також про позитивний вплив його нейровідмінного світосприйняття на нейротипових людей.

Правда як виклик

Згадуючи казку “Голий король”, чи потрібно казати королю, що він голий? І якщо так, то як — прошепотіти йому на вушко, чи кричати про це з трибун? Важлива тема фільму — правда і до якої міри вона потрібна. Правда часто незручна та інколи болюча. Але брехня руйнує життя, кар’єру та знищує стосунки. І це дуже елегантно показано у фільмі через сюжетні лінії та метафору казки “Голий король”.

Нейровідмінність і соціальні навички

У випадку Адама правда незграбна та інколи недоречна, вона збиває з пантелику та руйнує стереотипи. Але для нього це найголовніше у стосунках і в житті. Він не вміє брехати та не виносить брехні від близьких. Йому довелось вчити багато соціальних навичок — дивитись в очі співрозмовнику, казати “Доброго ранку” та “До побачення”, але вміння брехати — це та навичка нейротипового світу, яку він не зміг та не захотів опановувати.

У фільмі розкриваються й інші універсальні істини, актуальні для всіх, але через нейровідмінну призму синдрому Аспергера.

Професія, кар’єра та конфлікт інтересів

Для всіх важливо, щоб їх цінували на роботі, щоб робота приносила задоволення і щоб бути на своєму місці. Проте для Адама, який має обмежене коло інтересів, глибокі знання у певних вузьких напрямах та власне бачення результату роботи, яке не співпадає з баченням керівника, це створює фатальні проблеми у кар’єрі.

Стосунки між Адамом і Бет

Романтичні стосунки нейровідмінного Адама з нейротиповою Бет виглядають складно для обох учасників процесу. Але кожен із них має свою мотивацію їх підтримувати.

Для Адама, який ніколи раніше не мав не те що романтичних стосунків, а взагалі майже ні з ким не спілкувався, це можливість краще зрозуміти себе в контексті інших людей та вивести свої соціальні навички на новий рівень. Ще це величезний виклик та вихід із зони комфорту і звичної рутини — починаючи з залицянь до дівчини і закінчуючи сумісним перебуванням у людних місцях, від яких йому фізично погано.

Для Бет, травмованої брехнею колишнього хлопця, це шлях до душевного зцілення. Вона бачить, що Адам не такий, як інші чоловіки, з якими вона зустрічалась. Але разом з тим вона зачарована його безпосередністю та добротою.

Що з цього вийшло — можна подивитись у фільмі.

Що фільм показує про аутизм

Я не експерт, але трохи знайома з темою аутизму та нейровідмінності. І мені здалось, що в фільмі дуже дбайливо та з повагою показані нюанси та проблеми, з якими стикається як сама людина з аутизмом, так і оточуючі: мелтдауни (дуже інтенсивні емоційні зриви), важливість рутини, невміння потурбуватися про себе в побуті, обмеженість раціону, сенсорне перевантаження у людних місцях, соціальна незграбність. Тут нема дуже глибокого заглиблення у симптоми — на більшість із них скоріше натякають. Але гарно та детально розкриті соціальні аспекти.

Про акторську гру і репрезентацію

Також хочу відмітити акторську гру. Як нейротипова людина, актор чудово впорався з роллю. Часто у фільмах чи театральних постановках репрезентація людей з аутизмом виглядає дуже сумно та перебільшено, інколи просто зневажливо. Тут був збережений баланс, і мені дуже імпонувала відсутність кривлянь та дуже тонка й делікатна передача емоційних станів героя.

Я дуже сподіваюсь, що настане той день, коли нейровідмінних людей гратимуть нейровідмінні актори. Бо яким би гарним актором ти не був, дуже складно правдиво передати те, що виходить за межі твого особистого досвіду або нейробіології.

Для кого цей фільм

Як на мене, то він розрахований на широке коло глядачів. Для нейровідмінних людей, які, вірогідно, впізнають деякі свої прояви у головному герої — і, можливо, надихнуться його успішною історією. І для нейротипових — щоб краще зрозуміти складнощі таких, як Адам, і також побачити в них звичайних людей, які попри свою відмінність можуть бути повноцінними членами суспільства в усіх сферах. Але за умови приймаючого та підтримуючого ставлення.

Мій висновок

Я щиро раджу подивитися цей фільм. Він розширить ваше розуміння інших і себе. І, можливо, навіть наштовхне на цікаві та філософські роздуми.