Психологічний розбір фільму “Покинь якщо кохаєш”/”It ends with us” (2024)

Якщо ви ще не дивились фільм, то попереджаю про можливі спойлери.

У цій публікації розглянемо фільм з погляду психології, щоб на прикладі Лілі — головної героїні фільму — зрозуміти, як деструктивні батьківські сценарії впливають на життя жінки.

Сюжет на перший погляд типовий – Лілі зустріла Райла і вони закохались. Але історія не лише про кохання, а і про сімейне насилля та про вихід з нього неголівудським способом. Також про сімейні сценарії, альтруїзм, дитячі травми та важкі рішення. І трохи все ж про кохання.

Фільм про токсичні абьюзивні стосунки і про хеппі енд для цих стосунків. Причому не класичний голівудський, в якому вона тікає від нього і вони більше ніколи не зустрічаються. А життєвий – в якому герої знаходять інше рішення, яке забезпечує найбільш екологічну взаємодію між усіма учасниками сюжету. Вони продовжують підтримувати дружні стосунки після розставання, виключно в ролі батьків своєї дитини.

Особистість абьюзера. Райл – не монстр, а людина з проблемами

Фільм показує, що абьюзер не завжди “чисте зло”, що насолоджується стражданнями інших. Це людина з психологічними проблемами, яка теж страждає. Герой фільму має неконтрольовану агресію та імпульсивну поедінку, яка становить небезпеку для оточуючих, в тому числі для його партнерки. Але він любить героїню і бажає їй добра. Це жодним чином не виправдовує біль – фізичний та моральний, який він заподіяв героїні. Проте показує яким важким був для неї вибір покласти край цим стосункам заради майбутнього – свого і спільної дитини.

 

Родинні сценарії та вплив дитячого досвіду на вибір партнера у дорослому віці

Лілі з дитинства спостерігала домашнє насилля, яке чинив її батько щодо матері. Але мати так і не наважилась з ним розстатися і терпіла його до його останнього подиху. Мотивуючи це тим що кохала його. Проте такою поведінкою давала мовчазний посил донці – терпи заради кохання. Кохання це біль. Насилля в сім’ї це норма.

Звісно в таких умовах вже доросла Лілі не побачила “червоних прапорців” у своєму новому бойфренді. Бо на перший погляд він блискучий нейрохірург, рятує життя. І взагалі дуже благородний та успішний. Вона не мала прикладів здорових стосунків, тому не звертає уваги на прояви агресії Райла вже під час першої зустрічі.

Механізми захисту Лілі

Далі їх стосунки стрімко розвиваються і імпульсивність Райла стає більш очевидною. Для глядачів, але не для Лілі. Частину його агресивної поведінки по відношенню до неї вона свідомо виправдовує та нормалізує. Іншу частину просто витісняє із свідомості. Наприклад, “забуває” про епізод коли отримала від нього першу фізичну травму.

І так продовжується досить довго. І чим далі, тим серйозніші стають її травми і тим небезпечніші стосунки. Масла у вогонь підливає поява Атласа – першого кохання Лілі. Хлопець – повна протилежність Райла – спокійний, турботливий та врівноважений. Він з’являється у житті пари випадково і наполегливо шукає зустрічі з Лілі. І все б нічого, але одного разу Райл дізнається про це і стосунки пари знову ускладнюється.

Так, ситуація з колишнім Лілі неоднозначна. Закономірно, що вона тригерила Райла. Навіть більш спокійний та врівноважений чоловік на його місці почав би проявляти свої гірші якості. Райл і без того ледь стримується, тому поява Атласа стала останньою краплею, від якої йому остаточно зірвало дах.

Поява дитини як поворотний момент

Якби Райл звернувся до психотерапевта та пішов в терапію, то у них з Лілі можливо було б більше шансів на щасливе майбутнє. Але не факт. І це дійсно довга і складна робота без жодної гарантії результату. Якби вони були лише вдвох, то вона могла б піти на ризик і залишитись з ним. Це все могло б тривати роками, насправді, бо в таких стосунках багато енергії. Проте поява дитини змінює цінності та перспективу Лілі. І вона робить вибір на користь дитини. Вона не хочу щоб дитина росла в атмосфері страху та напруги.

Ключова фраза англомовної назви фільму “It ends with us” тобто “Це закінчиться на нас” про вибір Лілі. Сімейний абьюз який терпіла її мати, а потім і вона сама має закінчитись зараз, коли донька тільки народилась. Щоб розірвати цей деструктивний сценарний ланцюг. І щоб у дорослому житті будувала здорові стосунки і уміла відстоювати власні кордони та уникати людей, які здатні завдати душевного та фізичного болю.

 

Міф про “Разом заради дитини” – егоізм, а не альтруізм

Батьківство накладає відповідальність. І не всі це усвідомлюють і не одразу. Бо зрештою виправдання “ми залишились разом заради дитини, щоб у неї були мама і тато” – дуже егоістичне. Це вигідно тільки дорослим, які знаходяться в токсичній взаємодії. Дитина від цього лише страждає. Бо з дитинства бачить зневагу, насилля, конфлікти та знаходиться в хворобливій атмосфері. Не відчуває безпеки та турботи. Бо такі батьки зациклені одне на одному і у них нема ресурсу щоб підтримувати здоровий розвиток дитини.

Чи важко Лілі бути самотньою матір’ю? Так, безумовно! З чоловіком, навіть якщо це абьюзивний Райл було б легше – і фінансово і морально і навіть фізично. Чи було б це краще для дитини? Однозначно ні. Тому вибір героїні дійсно героїчний. Продиктований з одного боку самоповагою, а з іншою турботою про нову людину. І бажанням дати краще життя майбутньому поколінню. І не одному, а всім подальшим. Бо сімейні сценарії передаються на багато поколінь вперед і щоб їх перервати та започаткувати новий – потрібна велика сила духу, особистісна зрілість та мудрість.

 

 

Фільм як інструмент для змін

Ці запитання можуть стати першим кроком до усвідомлення деструктивних шаблонів і відкриття шляху до більш здорових та гармонійних стосунків. Фільм “Покинь якщо кохаєш”/”It Ends With Us” нагадує, що ми можемо обирати свої сценарії та створювати нові, більш щасливі взаємодії — для себе і для майбутніх поколінь.

Якщо ви відчуваєте, що ці питання викликали важливі роздуми і хотіли б обговорити їх із фахівцем, запишіться на індивідуальну консультацію з психологом. Це чудова можливість розібратися зі своїми внутрішніми сценаріями та отримати підтримку на шляху до змін.