Кохання психопата: психологічний аналіз Ганнібала Лектора

Серіал “Ганнібал/Hannibal (2013)” зацікавив мене зокрема психологічно-психіатричною тематикою. Головний герой — психіатр, який працює з пацієнтами та допомагає їм полешити душевний біль. Разом з тим він соціопат та маніяк, який не блимнувши оком вбиває людей. Але серіал розкриває нам ще одну сторону персонажа — романтичну. Тому в цій статті спробую розібрати психологічні моменти стосунків Ганнібала з його пацієнтом Уіллом та розглянути можливість романтичних почуттів до нього.

🛑 Увага! Ця стаття містить спойлери до серіалу “Ганнібал/Hannibal (2013)”. Якщо ви ще не дивилися і хочете зберегти інтригу, варто відкласти читання до перегляду. Стаття написана після перегляду першого сезону, тому всі розмірковування виключно про цей відрізок сюжету.

Ганнібал — типовий психопат. Відсутність емпатії, патологічна брехливість, маніпулятивність та нарцисизм визначають його особистість. Він майстерно контролює людей, використовуючи їхні слабкості, емоції та вразливі місця для досягнення власних цілей. Його інтелект і витонченість дозволяють йому легко завойовувати довіру, але він ніколи не сприймає людей як рівних собі.

Люди для нього – це матеріал, істоти нижчого порядку. Це їжа, яку він з насолодженням готує та споживає. Або інструменти, які він використовує — щоб отримувати з перших рук дані про розслідування злочинів, які сам скоїв. І таким чином краще замітати сліди. І навіть іграшки — він відверто глузує, коли запрошує на звані обіди, подає гостям вишукані страви. А вони з вдячністю хвалять та з апетитом їдять, не усвідомлюючи, які інгредієнти в цих стравах.

Але в певний момент він зустрічає Уілла. Його мозок влаштований трохи по-іншому, ніж у інших людей. У першій серії навіть згадали тему нейровідмінності та Аспергера, але це тема для окремого тексту. Уілл — це перша людина, яка викликала у Ганнібала щось нове — цікавість. Бажання досліджувати, пізнати краще і подивитися, як працює його мозок, а не тільки з’їсти його нутрощі.

Ганнібал — психопат і нарцис, який ретельно вибудував навколо себе стіни брехні та маскування, щоб приховати свою сутність. І ніхто не може побачити його справжнього. Але Уілл – перший, хто побачив його справжнього, хто хоча б частково наблизився до розуміння його мислення та світогляду. І Ганнібал вражений цим, йому сподобалось, що його бачать та розуміють. Його его розправило крила. І йому стало цікаво подивитись, що буде далі. Він вступає у взаємодію з Уіллом, щоб краще пізнати його.

Тому ми можемо це назвати коханням, але разом з тим кохання психопата – це не кохання нормальної людини.

Я, коли дивлюсь серіали, то люблю читати коменти на TVTime, де люди діляться враженнями після кожної переглянутої серії. І от першу половину сезону всі захоплювались елегантністю та стилем Ганнібала і вболівали за їхній потенційний роман з Уіллом. Але настрій у коментарях змінився, коли ближче до фіналу сезону стало очевидно, що Ганнібал зловмисно зводить Уілла з розуму та має намір повісити на нього свої злочини. Тут вже почалось і про “психопат”, і “чисте зло”, і “не здатний на кохання”. Ну, так. Він же дійсно психопат та злочинець. Наївно було очікувати шляхетності та квітів з цукерками. Хоча курячий (чи не курячий?) суп у лікарні був.

На даному етапі Ганнібал зробив найкраще та найщедріше, що міг — зберіг життя Уілла. Коли Уілл почав наближатися до розкриття злочинів Ганнібала, той міг просто вбити його, як він вчиняв з усіма іншими, хто його викривав. Проте він свідомо зробив вибір залишити його живим. Це неймовірна щедрість та майже зізнання у коханні. Разом з тим він не міг дозволити просто викрити себе, тому єдиний можливий вихід — звинуватити Уілла у своїх злочинах і зробити з нього божевільного. Щоб ніхто не вірив його аргументів на користь вини Ганнібала.

Це був найлогічніший і єдиний можливий спосіб залишити створіння, яке він любить, живим і продовжувати з ним контакт, відвідуючи його в лікарні для душевно хворих злочинців.

І ще хочеться підсвітити точку неповернення. Момент слабкості та фатальну помилку, якої припустився Ганнібал. Момент, де його невразливість почала танути.

Ганнібал в глибині душі був дуже самотній. Це не новина, звісно. Але настав момент, коли це відчуття самотності зачепило особливо сильно — коли Уілл забув та не прийшов на сесію. І тоді доктор Лектер поїхав до нього, щоб особисто нагадати про сесію та правило 24 годин про скасування сесій. Він витратив на це час, він приїхав, він просто хотів його побачити.

Але це був його перший крок до падіння, тому що в цей самий момент приходить поліцейський і забирає їх на місце злочину, і там Ганнібалу доводиться розкрити свої здібності, про які ніхто не підозрював. Його здібності як хірурга. Які були ключовим фактором тих злочинів, які Уілл розслідував і які майстерно вдавалось приховувати Ганнібалу. У цей момент Уілл усвідомив, на що дійсно здатен його психіатр, окрім терапевтичних бесід.

І в подальшому це допомогло йому скласти пазли докупи та зрозуміти, хто тут справжній злочинець. Якби він не змушений був розкритися перед ним ще більше, то і далі міг би дурити поліцію та потайки сміятися з усіх.

Але він проявив слабкість. І не один раз. Так, це було егоїстично, не відчувши жодної емпатії до психічних страждань Уілла та до його зруйнованого життя. Але разом з тим це не був чистий садизм, а відверте захоплення іншою особистістю. І про це він кілька разів наголошував в особистій терапії.

Тому, так, я вважаю, це було його кохання. Але кохання психопата, а не нормальної, психічно здорової людини. І нам показали все це дуже логічно і дуже навіть реалістично.